После нескольких дней стремительных событий в Казахстане и противоречивых сообщений о них в медиа ситуация с протестами все же становится понятнее и позволяет делать определенные выводы, которые можно изложить в виде следующих тезисов:
-
ює широке поле для зовнішнього впливу, в першу чергу з боку Росії і Китаю, а також ісламських організацій на ситуацію і її розвиток як в цілому в країні, так і в її окремих регіонах.
-
Можна прогнозувати загострення етнічного протистояння, на якому гратиме Росія, щоб під приводом «захисту російськомовного населення і співвітчизників» в першу чергу в північних регіонах і промислових центрах, встановити контроль над військовими і космічними об’єктами та просувати власні економічні інтереси в паливновидобувних районах на заході Казахстану. В коротко- середньостроковій перспективі можна очікувати створен
ня
передумов для захоплення північного Казахстану (ця тема особливо активно просувається в Росії з 2017 року). -
Участь РФ через ОДКБ в казахських подіях – це вочевидь видозмінена тактика з «білоруського сценарію», коли Москва знімає вершки з протестів, значно посилюючи свій вплив на сусідню країну без прямої військової інтервенції, роблячи правлячий режим своїм союзником через загрозу втрати влади.
-
Попри, здавалось би, існуючі загрози для правлячої еліти, внутрішнім інтересантом сьогоднішніх подій може бути саме діючий президент Касим-Жомарт Токаєв, який отримав серйозний шанс перебудувати владну вертикаль особисто під себе, позбувшись впливів і контролю з боку назарбаєвського клану. Заради отримання особистої влади в країні він очевидно може пожертвувати частиною суверенітету Казахстану, щоб заручитись підтримкою Кремля. Таким чином РФ отримає підконтрольного собі «Лукашенка №2» — Токаєва, замінивши ним відносно незалежного Назарбаєва.
-
У випадку реалізації успішного для Токаєва сценарію можна очікувати тотальних чисток у першучергу в силових структурах країни та перебудови всієї владної вертикалі під нового лідера, що буде супроводжуватись домовленостями з місцевими елітами.
-
Існуюча в Казахстані однопартійна система дає Кремлю можливість після перевиборів інтегрувати в країні свої політичні проекти, використовуючи контрольований хаос і велику проросійську меншість.
-
Перемога Токаєва в наслідок цих подій буде сигналом, що Путін не зважиться на назарбаєвський сценарій з формальною передачею влади, і пожиттєво лишатиметься як номінальним, так і формальним керівником РФ.
-
Інтервенція військ країн ОДКБ з одного боку – демонстрація для НАТО, що договір колективної безпеки все ж діє, а з іншого боку — перевірка на лояльність членів організації. Крім того, сам факт, що рішення про введення міжнародного контингенту проти внутрішніх протестів в Казахстані формально приймав саме прем’єр Вірменії Нікол Пашинян (який сам прийшов до влади завдяки революції), змінюватиме його репутацію з умовно проєвропейського лідера на людину, яка допомагає Путіну втілювати його імперські плани.
-
Стрілянина а Алма-Аті – інформаційне щеплення для росіян, з демонстрацією того що буде, якщо вони зважаться рішуче виступити проти путінського режиму.
-
Дестабілізація в Казахстані може спровокувати зростання світових цін на нафту, вугілля і газ.
Виходячи з вищепереліченого, можна відмітити, що для казахів зараз надважливими є максимально швидке досягнення внутрішнього консенсусу і нормалізація ситуації в країні. Це великою мірою залежатиме від того, як далеко зайде силове протистояння та наскільки швидко досягнуть порозуміння старійшини місцевих кланів і родів, які могли б закликати народ до діалогу. Якщо цього не відбудеться, політика країни стане глибоко залежна від деструктивного зовнішнього впливу, який направить Казахстан в бік перетворення на кремлівського сателіта. Після стабілізації ситуації для керівництва Казахстану вкрай важливим буде виведення військ ОДКБ до рівня попереднього статусу кво.
В свою чергу, міжнародна спільнота повинна звернути увагу на те, що дії країн-учасників ОДКБ, які приймають участь в інтервенції до Казахстану, порушують статтю 5 статуту цієї організації, де йдеться про невтручання в справи держав-членів, що підпадають під їх національну юрисдикцію. Вочевидь, щоб обійти цю заборону, президент Казахстану Токаєв в своєму заклику до союзників інтерпретував внутрішні протести в країні як зовнішню агресію. Тому демократичні уряди та міжнародні організації повинні вимагати від Токаєва та країн-інтервентів доказів заявленої зовнішньої агресії. У випадку їх відсутності, можна говорити про порушення суверенітету Казахстану з боку інших країн ОДКБ та піднімати питання про введення міжнародних санкцій щодо них.
Ще одним показовим моментом для України та інших країн сусідів-РФ повинен бути той факт, що хоч російська пропаганда й зображує ОДКБ як рівноцінну альтернативу НАТО, однак приклади подій в Білорусі, Вірменії та Казахстані доводять, що на відміну від Північно-атлантичного альянсу, знаходження в Організації договору колективної безпеки не гарантує країнам ні безпеки, ні соціально-політичної стабільності, ні непорушності суверенітету, ні підвищення сфер оборони та державного управління до рівня найкращих світових стандартів, ні тим більше економічного розвитку та добробуту населення.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
